Лімфаденіт це запальне захворювання лімфатичних вузлів, яке найчастіше виникає як вторинна реакція організму на наявність первинного інфекційного або запального вогнища. Лімфатична система виконує роль біологічного фільтра, і при проникненні патогенних мікроорганізмів (бактерій, вірусів, грибків) або токсинів у лімфовузлах активізується імунна відповідь. Якщо кількість збудників перевищує захисні можливості вузла, розвивається його власне запалення, яке супроводжується набряком, больовим синдромом та збільшенням у розмірах.
Класифікація та види лімфаденіту
У клінічній практиці захворювання систематизують за декількома основними критеріями для вибору точної тактики терапії:
- За перебігом: гострий (характеризується раптовим початком та вираженою симптоматикою) та хронічний (розвивається при тривалій в’ялопоточний інфекції, супроводжується помірним збільшенням вузлів без гострого болю).
- За локалізацією: шийний, підщелепний, пахвовий, паховий, мезентеріальний (брижовий) та паренхіматозний.
- За характером запального процесу: серозний (початкова стадія з набряком тканин), гнійний (з розплавленням тканини лімфовузла) та флегмонозний (із виходом гною за межі капсули вузла).
- За етіологією: неспецифічний (викликаний стафілококами, стрептококами) та специфічний (розвивається на тлі туберкульозу, сифілісу, бруцельозу, актиномікозу).
Основні причини та шляхи інфікування
Захворювання рідко виникає як самостійна патологія. У більшості випадків інфекція потрапляє до лімфатичного вузла з первинного вогнища з током лімфи або крові:
Верхні дихальні шляхи та ротова порожнина. Тонзиліт, фарингіт, отит, синусит, карієс, пульпіт, періодонтит та стоматит є найпоширенішими причинами розвитку шийного та підщелепного лімфаденіту.
Шкірні ураження та травми. Фурункули, карбункули, гнійні рани, інфіковані садна, панарицій та бешиха призводять до запалення регіонарних вузлів (пахвових або пахових).
Специфічні інфекції та хвороба котячих подряпин. Проникнення бартонели при укусах чи подряпинах тварин викликає доброякісний лімфоретикульоз. Також запалення спостерігається при системних вірусних інфекціях (кору, мононуклеозі, ВІЛ).
Клінічні симптоми та прояви захворювання
Симптоматика залежить від форми та стадії запального процесу:
При серозному (гострому) лімфаденіті лімфовузли збільшуються, стають болісними при пальпації, але залишаються рухливими та не спаяними зі шкірою. Загальний стан пацієнта погіршується помірно. При переході у гнійну форму біль стає пульсуючим та інтенсивним, шкіра над вузлом червоніє, підвищується місцева та загальна температура тіла (до 38–39 °C), виникає головний біль, виражена слабкість та озноб. Нащупується щільний, нерухомий конгломерат.
Клінічні поради щодо діагностики та лікування
Для запобігання ускладненням (флегмоні, аденоміозиту, сепсису) необхідно дотримуватися наступних рекомендацій:
Не застосовуйте зігріваючі компреси, грілки або гарячі ванни до з’ясування причин захворювання — тепловий вплив при гнійному процесі прискорює розповсюдження інфекції та загрожує проривом гною у навколишні тканини. Зверніться до лікаря (терапевта, педіатра або хірурга) для проведення УЗД лімфатичних вузлів та здачі загального аналізу крові. Не приймайте антибіотики самостійно: схема лікування залежить від виду збудника і при серозній формі вимагає консервативної терапії, а при гнійній — хірургічного розтину та дренування вогнища.
Часті питання про лімфаденіт
Чим відрізняється лімфаденіт від лімфаденопатії?
Лімфаденопатія — це симптом, який означає будь-яке збільшення лімфатичних вузлів без уточнення характеру процесу. Лімфаденіт — це конкретний діагноз, який вказує на наявність саме запального процесу у вузлі.
Чи можна вилікувати лімфаденіт без антибіотиків?
Якщо стан викликаний легким вірусним захворюванням, лімфаденіт може пройти самостійно після усунення основної інфекції. Проте при бактеріальному або гнійному ураженні антибактеріальна терапія або хірургічне втручання є обов’язковими.
Скільки часу проходить запалення лімфовузлів після лікування?
Після стихання гострого запального процесу та усунення первинного вогнища інфекції розміри лімфатичних вузлів можуть повертатися до норми протягом 2–4 тижнів.
