Інтеграція України в ЄС: від декларацій до реальних дій
Процес секторальної інтеграції України до Європейського Союзу вимагає значно більше, ніж просто внесення змін до законодавства. Експерти наголошують на нагальній потребі у фінансуванні, зміцненні державних інституцій та практичному запровадженні нових механізмів контролю. Однак, навіть ухвалення необхідних законів не гарантує миттєвого запуску відповідних європейських “безвізів”. За деякими оцінками, вони можуть почати функціонувати не раніше 2028 року. Ця дискусія відбулася 6 листопада під час заходу “Beyond the Headlines: Оцінка прогресу України як країни-кандидата на вступ до ЄС”, організованого European HUB.
Реалії секторальної інтеграції: виклики для України
Іван Нагорняк, експерт Європейського інституту політики в Києві (EPIK), зауважив, що повільний темп секторальної інтеграції не можна повністю пояснювати лише позицією Європейської комісії. Він наголосив на важливості аналізу кроків, які вживає сама Україна для прискорення цього процесу. “Ми маємо ставити питання не тільки про те, чому пропозиція є інертною, але й про те, що ми зробили, щоб її прискорити”, — зазначив Нагорняк. Він підкреслив, що участь у програмах та агентствах ЄС передбачає співфінансування, яке часто є додатковим навантаженням на державний бюджет, до якого Україна не завжди готова.
Як приклад експерт навів майбутню Угоду про оцінку відповідності та прийнятність промислових товарів (ACAA), відому як “промисловий безвіз”. Підготовка до таких домовленостей виходить за рамки простого наближення законодавства. “Це коли не просто ухвалений нормативно-правовий акт, а зроблені кроки, виділений бюджет, посилена інституція або створена додаткова інституція, побудована лабораторія, запроваджений додатковий механізм контролю”, — пояснив Нагорняк. Темпи секторальної інтеграції, на його думку, стануть чітким індикатором ефективності імплементації європейського законодавства в українську правову систему.
Нагорняк також звернув увагу на розбіжності у планах переговорів, запропонованих Єврокомісією для України та Молдови. Зокрема, до 2027 року для України передбачена можливість попереднього закриття семи переговорних розділів, тоді як для Молдови — 25. Експерт застеріг, що рекомендації Єврокомісії не є гарантією автоматичного закриття розділів, адже остаточне рішення залежить від держав-членів ЄС. Він висловив обережний погляд щодо перспектив швидкого виконання Україною необхідних реформ, не поділяючи надмірного оптимізму.
Європейські “безвізи”: від законодавства до практичної реалізації
Яна Охріменко, старша економістка та керівниця напряму євроінтеграції Центру економічної стратегії, підкреслила, що значні труднощі виникають уже на етапі ухвалення законодавства, що часто призводить до ігнорування питань практичного застосування нових правил. “У нас стільки проблем виникає на базовій фазі ухвалення необхідного законодавства, що ми вже не говоримо взагалі ні про що інше”, — констатувала вона.
Охріменко навела як приклад підготовку України до приєднання до Єдиної зони платежів у євро (SEPA). Основна увага зосередилася на необхідності ухвалення відповідного законопроєкту, тоді як практична робота, яка слідує за цим, часто залишається поза увагою. “Нам потрібно не тільки створити реєстр, а й зробити так, щоб він повноцінно функціонував. Нам потрібно довести, що він повноцінно функціонує. І лише після цього є сенс говорити про приєднання до Єдиної зони платежів”, — пояснила вона.
Особливу увагу Охріменко приділила фітосанітарним нормам ЄС. Вона зазначила, що згідно зі звітом Єврокомісії, Україні бракує потужностей для належного контролю, зокрема персоналу та лабораторної бази. Навіть за оптимального розвитку подій, завершення законодавчої підготовки не означатиме негайного запуску відповідних механізмів. “Якщо нам дуже пощастить і ми докладемо значних зусиль, можливо, зможемо завершити цю підготовчу законодавчу роботу. Натомість фактичний «безвіз» — платіжний «безвіз» і так далі — зможе функціонувати не раніше 2028 року, а найімовірніше, пізніше”, — припустила експертка.
