Одне з найчастіших запитань до хірурга після встановлення діагнозу — чому не можна прооперувати вже цього тижня. В уявленні пацієнта операція виглядає простою дією: знайшли пухлину, видалили пухлину. Хірург у цей момент вирішує іншу задачу — не як прибрати утворення, а як спланувати втручання, що дасть найкращий шанс на повне видалення.

Видаляють не пухлину, а ділянку органа з запасом

Межа пухлини, яку видно на комп’ютерній томографії чи оком під час операції, не завжди збігається зі справжньою. Саме тому при багатьох пухлинах органів травлення видаляють не лише саме утворення, а й ділянку органа навколо нього, а часто — і лімфатичні вузли, у які відтікає лімфа від цієї ділянки. Обсяг залежить від типу пухлини, її розташування та стадії й визначається до операції.

Патоморфолог потім вивчає видалене й описує краї резекції. Якщо в дослідженому краї пухлинних клітин не знайдено — це важлива ознака того, що видалення було повним, хоча сама по собі вона не доводить відсутності хвороби в організмі. Якщо клітини в краї є, це свідчить про можливе неповне видалення й впливає на подальший план лікування. Саме тому обсяг втручання планують заздалегідь, а не вирішують на столі.

Судини як причина відмови

Одна з причин, через які звучить слово «неоперабельно», — проростання пухлини у великі судини. Особливо це стосується підшлункової залози, яка лежить упритул до магістральних артерій і вен.

У частині випадків пухлину видаляють разом із ділянкою враженої судини й відновлюють кровотік — такі операції виконують, але вони складніші, триваліші й вимагають окремого досвіду команди. Водночас залучення судин буває й ознакою того, що повне видалення неможливе в принципі: це вирішують за результатами обстежень, а не за бажанням оперувати.

Для пацієнта з цього випливає одне: варто з’ясувати, що саме стало причиною відмови.

Орган має лишитися робочим

Третє обмеження — те, що залишається після операції. Печінка здатна збільшувати обсяг тканини, що лишилася після резекції, але для цього має зберегтися достатня за розміром і функцією частина. Якщо розрахунки показують, що залишку замало, це не завжди означає відмову: у частині випадків втручання розбивають на два етапи — спершу створюють умови, щоб потрібна частина печінки збільшилася, і лише потім видаляють уражену.

Так само з кишківником і шлунком: хірург зважує не лише радикальність, а й те, як людина житиме далі — як травитиме їжу, чи знадобиться стома, чи буде вона тимчасовою.

Рішення ухвалює не одна людина

Обсяг операції визначають за результатами обстежень і на консиліумі за участю хірурга, хіміотерапевта й променевого терапевта. Іноді висновок консиліуму — оперувати не зараз: спершу провести лікування, яке може зменшити пухлину. Після нього стан оцінюють повторно: якщо видалення стало можливим, планують операцію, якщо ні — лікування продовжують. Пацієнтові така послідовність часом здається зволіканням, хоча саме вона іноді відкриває шлях до повного видалення.

Операції при пухлинах органів травлення виконує Катерина Валіхновська разом з командою онкохірургів, у складних випадках залучаючи суміжних спеціалістів — про досвід і напрямки роботи розповідає хірург-онколог на власному сайті.

Що з цього варто винести пацієнтові

Якщо вам сказали, що операція неможлива, з’ясуйте, що саме стало причиною: технічна складність втручання, стан організму чи поширеність хвороби. Це різні відповіді з різними наслідками. У першому випадку має сенс звернутися до закладу, де такі операції виконують регулярно. У другому — спершу зайнятися станом здоров’я. У третьому — обговорити лікування, яке може зробити пухлину операбельною згодом.

Головне — не зникати, почувши одну відмову.