«Щойно вийшов з лікарні, можу відповісти на запитання», — каже Дмитро Філоненко телефоном. На годиннику 23:09.
«Ви щодня так допізна на роботі?» — цікавлюся.
«Комендантської години не порушую», — жартує.
Дмитро Філоненко — єдиний в Україні щелепно-лицевий ортопед – анапластолог. Це фахівець, який створює протези втрачених частин обличчя, таких як вуха, ніс або очі. Зараз більшість його пацієнтів — військові.
За спеціальністю — лікар-стоматолог-ортопед, працює асистентом кафедри щелепно-лицьової хірургії та сучасних стоматологічних технологій Інституту післядипломної освіти в Національному медуніверситеті імені Богомольця.
Його амбітна мета — офіційно стати щелепно-лицевим ортопедом, хоча такої спеціалізації в Україні ще немає. LB.ua розповідає, хто і як потрапляє до його рук.
Дмитро Філоненко у своєму кабінеті.
Головне — естетика заради соціалізації
Робочий день до 23-ї не випадковість, а ритм життя Філоненка. Щоденні операції, нескінченні консультації та сотні повідомлень у месенджерах від пацієнтів і колег, яких, каже, не може ігнорувати. Робота, розповідає Дмитро, нині його життя: «Я створюю пацієнтам те, що відсутнє і чого неможливо відновити жодним іншим шляхом. Без органів, які ми відновлюємо, можна жити, але не дуже хочеться».
Уже більшість його пацієнтів — військові. Лікар розповідає, що за останні роки відсоток пошкоджень саме щелепно-лицевої ділянки у загальній цифрі травм суттєво зріс: хоч з’явилися якісні засоби захисту, втім ці частини тіла залишаються зазвичай відкритими.
За даними дослідження «Щелепно-лицева хірургія в Україні під час війни: виклики та перспективи», опублікованого в грудні 2023 року на Oxford University Press, від 18 до 25 % усіх поранених учасників бойових дій мають травми обличчя. До двох третин при цьому потребують спеціалізованої висококваліфікованої хірургічної допомоги.
Якщо травми обличчя складні й призводять до втрати носа, вуха чи ока, ідеальним рішенням медики зазвичай вважають повне їх відновлення хірургією. Пластична хірургія, наприклад, має ряд варіантів для відновлення носа.
Однак бувають ситуації, коли відновити з живої тканини орган неможливо. Причина криється в медпоказах або протипоказах. У таких випадках завдання лікарів — підготувати уражену ділянку до екзопротезування. Це методика відновлення частин обличчя, втрачених внаслідок травм, вогнепальних поранень і хірургічного лікування онкозахворювань. Екзопротези (епіпротези) застосовують, аби замістити відсутню вушну раковину, ніс, орбіту ока або цілу частину обличчя.
Анапластолог уже не зосереджуються на відновленні функціональних можливостей, а працює над тим, щоб протез мав максимально природний і гармонійний вигляд.
Хоча пацієнти з протезом вуха відзначають незначне, але помітне покращення слуху. А у випадку з носом протез має отвори для дихання, що важливо для відчуття проходження повітря.
Однак основна функція цих протезів — соціальна.
«Кожен випадок наших пацієнтів унікальний. Але в усіх є спільний елемент — страх суспільного осуду. Наприклад, був боєць, якому відновлювали вухо. Підготовча операція пройшла успішно, і фізично він міг би виписатися наступного дня. Але він залишався в лікарні близько тижня. Чому? Боявся вийти на вулицю без вуха. Йому було важко переступити через себе, подолати страх, що на нього будуть показувати пальцем. І він залишався в лікарні, аж поки ми не протезували його», — каже Філоненко.
Він бачить, що декотрі пацієнти бояться протеза — їм важко уявити, який вигляд він матиме і як функціонуватиме. Тому, каже, завдання медиків — пояснити, що це не страшно й до нормального життя вдасться повернутися: «Усе, що ми відновлюємо, не є життєво необхідним, але значно покращує якість життя пацієнтів».
Усе почалося з втрачених частин піднебіння
Інтерес до створення унікальних протезів для пацієнтів у Дмитра почався з піднебінних обтураторів. Інколи, через онкозахворювання або травму, людина може втратити частину піднебіння.
У таких випадках у пацієнта з’являється неприродне сполучення порожнини носа і рота, що заважає нормально їсти, пити чи навіть розмовляти. І якщо хірургам не вдається виправити цей дефект, використовують протез-обтуратор. Його виготовляють з акрилу або силікону. Це змінні протези, для покращення їхньої фіксації використовують різноманітні засоби, зокрема дентальні імплантанти (закріплені в щелепу).
Технічно, розповідає Дмитро, створити такий протез нескладно, головне — зрозуміти, як це зробити. Зараз він має сотні пацієнтів, яким повернув якість життя і яких позбавив страждань, установивши обтуратори.
Одного разу, пригадує, до нього прийшла пацієнтка без ока й запитала, чи зможе допомогти. Через онкологію жінка втратила не лише око, а й повіку, тож офтальмологи й окуляристи були безсилі.
Дмитро сприйняв це як виклик і взявся створювати екзопротез. В Україні протезів за такою технологією не виготовляв ніхто, тож і досвіду не було в кого позичати.
Почав шукати допомоги в колег по світу. Несподівано інструментом для професійного спілкування став Instagram. Там Дмитро шукав фахівців з різних країн, які займаються екзопротезуванням, писав їм, надсилав фотографії своїх робіт і звертався по поради. Відповідали не всі, але ті, хто відгукувався, підказував нюанси.
Створити протез — як купити взуття
Ендопротезування обличчя — складна, багатоетапна процедура. На первинній консультації лікар ретельно оглядає пацієнта і фотографує. Наступний етап — 3D-моделювання. За допомогою спецсканера створює тривимірну модель обличчя.
Ця технологія дозволяє віддзеркалювати здорову сторону обличчя, якщо ураження одностороннє, або використовувати донорську модель у разі двостороннього ураження. Наприклад, пригадує Дмитро, одного разу для пацієнта, який втратив ніс, моделлю слугував інтерн, який був приблизно такої самої статури. 3D-дизайнер, працюючи з анапластологом, допрацьовує модель, враховуючи нюанси конкретної людини.
Коли цифрова модель готова, настає етап прототипування. Відсутню частину обличчя друкують на 3D-принтері. Це дозволяє провести примірку й визначити оптимальні місця для фіксаторів, тобто того, як протез кріпитиметься до обличчя. Це критично важливий етап, зазначає Дмитро, який дозволяє максимально точно спланувати майбутню операцію.
Екзопротезування — командна робота, наголошує анапластолог. Залежно від того, яка частина обличчя пошкоджена, будуть співпрацювати щелепно-лицевий хірург і отоларинголог, офтальмопласт, нейрохірург чи онкологи різних напрямків.
Але головну скрипку цього ансамблю грає саме анапластолог. Тому Дмитро намагається розробити чітку послідовність дій. Бо бувають випадки, коли пацієнти приходять після численних спроб закрити дефект за допомогою пластичних прийомів і методів які, закінчились невдало і просять допомогти. Тоді лікарям доводиться працювати як є.
Після підготовчих операцій пацієнтові виготовляють пробний протез. Його використовують під час загоєння й інтеграції фіксаторів. На цьому етапі лікар може оцінити результат роботи, а пацієнт висловити зауваження чи побажання. Це дозволяє внести корективи перед виготовленням фінального протеза.
«Це як купити взуття: спочатку треба приміряти і зрозуміти, де воно тисне», — жартує Дмитро.
Тривалість виготовлення екзопротеза обличчя може варіюватися залежно від складності випадку й підготовчих процедур. Загалом від перших операцій до встановлення протеза минає від кількох місяців до року.
Нині фахівець працює над тим, аби створити цілісний алгоритм виготовлення протезу, який надійно триматиметься без приклеювання, використовуючи різні елементи фіксації: магніти, застібки чи защіпки. Каже, кріплення на магніті є кращим варіантом, ніж щоденне приклеювання. Це значно комфортніше для шкіри пацієнта, ніж постійно наносити й видаляти клей.
Хто оплачує протезування частин лиця
Ситуація різниться залежно від типу протезування і статусу пацієнта, каже Дмитро. Руки-ноги протезують зазвичай за держкошт. Але з протезуванням частин обличчя ситуація складніша.
Для військовослужбовців, поранених у бою, лікарі знаходять можливість протезувати безкоштовно — за допомогою волонтерів, благодійних фондів, іноді навіть особистим коштом фахівців. Наприклад, протез вуха в середньому коштує 100 тисяч гривень, це вартість усіх необхідних компонентів.
Дмитро пояснює, що його тип роботи має свої труднощі через індивідуальні нюанси кожного пацієнта.
На відміну від протезів рук-ніг, які більш-менш стандартизовані, протези обличчя вимагають високого ступеня індивідуалізації. Тому, за словами лікаря, складно визначити точну вартість і створити стандартну програму фінансування.
Крім того, потреба в протезуванні обличчя значно менша, ніж у протезуванні кінцівок. Дмитро сподівається, що зможе стандартизувати протезування так, аби зробити під це держпрограму. Додає, що екзопротезування в Україні лише зароджується: «Незабаром до нас завітає велика американська місія, а також німецький спеціаліст. Ми будемо навчатися, обмінюватися досвідом. Стежимо за еволюцією в галузі обтураторів, протезів й інших подібних пристроїв. Мені не потрібна слава, мені потрібно, щоб люди знали, що це можна зробити в Україні».
Джерело: lb.ua
